Ендометріоз — одна з найбільш частих причин, яка призводить до звернення жінки до лікаря – гінеколога. При даному захворюванні тканина, що вистилає порожнину матки (ендометрій) виникає в інших частинах організму. По своїй структурі вона є ідентичною нормальному ендометрію і в ній відбуваються такі ж самі циклічні зміни під час менструального циклу. Але якщо «нормальний» ендометрій має шлях виходу під час менструації, то вогнища ендометріозу ні. За рахунок цього виникають зміни і скарги в організмі жінки.
Причини виникнення
На даний момент точно не з’ясовані. Існує багато теорій (спадковість, перенесені оперативні втручання, генні мутації, вихід крові та частинок ендометрію в черевну порожнину під час менструації, інше), які, на жаль, не пояснюють на сто відсотків механізм такого нетипового поводження ендометріальної клітини.
Небезпечність даного захворювання полягає в тому, що найбільш часто воно вражає жінок в активному, репродуктивному віці. Основною причиною болю, погіршення якості життя, безплідності являється ендометріоз. Найчастіше, хвороба діагностується у віці 20-35 років. Інколи ендометріоз є випадковою знахідкою під час проходження профілактичного огляду або звернення до лікаря зі скаргами на відсутність вагітності. Також часто пацієнтки не зважають на наявність болю під час менструації, вважаючи це «звичайною, нормальною» ситуацією.
По локалізації вирізняють генітальний (вогнища ураження локалізуються в межах матки та яєчників) та екстрагенітальний (виявляється за межами органів статевої системи – пупок, кишечник, післяопераційний рубець на черевній стінці, тощо).
Генітальний ендометріоз буває:
Внутрішній генітальний ендометріоз (або як його найчастіше називають «аденоміоз»). Всі вогнища ураження розташовані в товщині стінки матки.
Зовнішній генітальний ендометріоз. Це ураження яєчників (кісти), маткових труб, очеревини позаматкового простору, піхви.
Також існують різноманітні класифікації ступенів поширення ендометріозу. Але такі «тонкощі» знає тільки лікар, який лікує це, вкрай непросте захворювання, і приймає рішення щодо обсягу операції та подальшої терапії щодо уникнення епізодів повторення процесу.
Скарги при ендометріозі
Найбільш часто пацієнтка звертається до лікаря з наявністю болю в нижніх відділах живота (так званий «тазовий біль»). Він носить циклічний характер – виникає в другій половині менструального циклу або з початком менструації. Часто посилюється на другий, третій день менструальної кровотечі. Зазвичай біль зникає після завершення менструації. При значному розповсюдженні вогнищ ендометріозу в організмі біль набуває постійного характеру, що значно погіршує якість життя жінки. Також може бути біль при статевому житті (так звана «диспареунія»). Цей біль часто відчувається поза маткою з поширенням на пряму кишку, задній прохід. При важких, прогресуючих, поширених формах ендометріозу може бути біль при спорожненні кишечнику або сечовипусканні.
Зміни з боку менструального циклу – кров’янисті виділення зі статевих шляхів в середині циклу, після завершення менструацій, після статевого акту. Часто вони мають типовий «шоколадний» колір. І найбільш важлива і актуальна скарга в умовах сьогодення – безплідність. Найчастіше це так звана первинна безплідність, коли жінка ще жодного разу не мала вагітності та пологів.
Діагностика
Для діагностики ендометріозу застосовують стандартний протокол обстежень. А саме: класичний гінекологічний огляд; ультразвукове обстеження органів малого тазу («золотим» стандартом є транс вагінальний метод); магнітно – резонансна (МРТ) або комп’ютерна томографія (КТ) з контрастним підсиленням органів малого тазу; ендоскопічна діагностика (матки – гістероскопія, черевної порожнини – лапароскопія, сечового міхура – цистоскопія, кишечника – колоноскопія).
Лікування
Лікування ендометріозу часто є складним, комплексним та тривалим, потребує певних зусиль з боку пацієнтки та лікаря. Але новітні протоколи та препарати дають дієвий і ефективний результат.
Лікування можна розподілити на 2 групи:
- Консервативне (без виконання операцій)
Основні групи препаратів, що застосовуються:
нестероїдні протизапальні, знеболювальні (парацетамол, фаніган, диклофенак натрію, таміпул, інші);
похідні жіночого статевого гормону прогестерону («Візан»);
комбіновані оральні контрацептиви (не є препаратами «першої» лінії, але досить ефективні і зручні в використанні («Жанін», «Сілует», тощо);
агоністи гонадотропін рилізінг гормону («Диферелін», «Золадекс», «Люкрін»).
Вибір препарату завжди робить лікар, виходячи з кожної ситуації окремо і індивідуально, враховуючи скарги, діагноз, вплив на якість життя та репродуктивні плани пацієнтки.
- Хірургічне лікування
Використовують з метою підтвердження діагнозу і видалення вогнищ ендометріозу. В умовах лікарні широко застосовують такі хірургічні втручання:
Гістероскопія. При при підозрі на аденоміоз (ендометріоз тіла матки). Даний метод дозволяє побачити ендометріоїдні ходи на стінці матки, взяти зразки для дослідження, видалити (коагулювати) патологічні зміни. Також є необхідним в комплексному обстеження при первинній безплідності жінки.
Лапароскопія. Є основною процедурою в діагностиці та лікуванні позаматкових форм ендометріозу. Найбільш поширеною є при ендометріоїдних кістах яєчників, діагностиці та корекції непрохідності маткових труб, ендометріозі позаматкової локалізації. Дозволяє найменш травматично (3 – 4 маленькі розрізи на передній черевній стінці) видалити, наприклад кісту яєчника, зі збереженням органу. Також в нашій лікарні проводяться лапароскопічні операції при розповсюдженні ендометріозного процесу на суміжні органи (сечовий міхур, сечовод, кишечник) із залученням спеціалістів різного профілю (хірург, уролог, проктолог).
Традиційні «відкриті» операції застосовуються на даний момент значно рідше, але їх також виконують при необхідності видалення матки при аденоміозі, що супроводжується рясними кровотечами і важко піддається медикаментозному лікуванню або за бажанням пацієнтки. В якості висновку хочеться підкреслити, що діагностика та лікування ендометріозу є комплексним процесом, до якого залучаються різноманітні методи і фахівці. За статистикою, термін, який проходить від звертання жінки до лікаря-гінеколога до моменту постановки остаточного діагнозу, може тривати навіть декілька років.